1914 рік. Сергій Гуменний

1914

Наш земляк студент історичного факультету Тернопільського педуніверситету Сергій Гуменний пробує себе як науковець і вже встиг досягнути непоганих результатів на цій ниві. Подаємо його статтю про початок І світової війни

«Так як вони сіяли вітер, то і пожнуть бурю…»

Книга пророка Осії 8:7

Напевно, це ні для кого не секрет, що рівно 100 років тому на планеті розпочалася Перша світова війна.  Війна аналогів якої не знали попередні епохи. Проте саме вони її спричинили… З часів коли людина взяла у руки дрючок і зіп’ялась на ноги, «наука війни» розвивалась постійно не зупиняючись ні на мить. Дев’ятнадцяте століття не було винятком, адже воно минуло в перманентних колоніальних загарбаннях, «боротьбі за місце під сонцем» і за джерела сировини та ринки збуту. Аж раптом земля закінчилась… Ну, не так щоб зовсім закінчилась, просто «вільних» територій не залишилось, але було вдосталь бажання і були засоби, щоб помірятися силами з «ворогом». Почалася війна, що стала однією з тих подій, які назавжди ділять життя своїх учасників та випадкових жертв на «до» і «після».Це мав бути блискавичний конфлікт, один із таких звичних ХІХ століттю, коли одна сторона «б’є» а інша стогне, падає, а потім монархи миряться і укладають союз чи «йдуть бити» когось третього.  Але пропаганда і наслідки діяльності просвітителів призвели до війни народів. Спроба вести політику, як висловився Карл фон Клаузевіц, «іншими засобами» призвела до важких наслідків, фізичних і психологічних страждань мільйонів. Але тоді, у 1914 р. майбутня «проба сил» уявлялась зовсім інакше… Напевно не буде перебільшенням сказати, що цієї війни багато хто чекав, більше того – цілі народи сприймали першу військову канонаду, вибухи бомб як доведені до максимальної гучності кантати кращих композиторів. Прийшов, на думку Т. Манна, «час позбавлення від рутинного мирного життя», час «коли війна являється неминуча… мусимо старатися, щоб ті жертви, яких вона від нас вимагає, не пішли марно, щоби кров батьків принесла добро дітям», ‒ повідомлялось у відозві Головної української ради.Про цю війну написано вже досить багато, її називали «великою», «вітчизняною», «світовою». Від сьогоднішніх поколінь увесь трагізм Першої світової відділяє уже значний проміжок часу, що пройшов під знаком мирної відбудови та переосмислення вже іншої війни, яку теж називатимуть  «світовою». Цьогорічний ювілей безсумнівно знову навів фокус людської уваги на події  війни 1914 – 1918 рр. і це цілком виправдано не лише з погляду пошанування героїзму предків (незалежно від того на чиєму боці вони боролись), а й із тієї причини, що це глобальне мілітарне дійство породило світ сучасного зразка. Міжнародні організації, процеси глобалізації, широка інформатизація суспільства, всемогутня пропаганда народились у штабних кабінетах ворогуючих сторін. На полях Фландрії, передгір’ях Карпат і у «Верденській м’ясорубці» перемелювалось ХІХ століття і народжувалась нова епоха. Війна каталізувала ці процеси…Ми не будемо тут вдаватися до роздумів про те чи можна було уникнути війни, залишаючи це питання для фахових наукових студій. Проте можемо з певністю сказати, що як мінімум з 1871 р. цієї війни чекала чи не вся Європа сподіваючись розв’язати клубок протиріч сформований між провідними гравцями політичної шахівниці. Журналіст Паоло Руміз здійснив подорож ключовими місцями подій тієї війни, – повідомляє  Euronews. На його думку, Європа могла об‘єднатися заради миру та розвитку вже після подій тих років, щоб уникнути Другої світової війни. «Подорож місцями пам’яті Першої світової війни зробила з мене ультра європейця… я став навіть більше переживати… за те, що відбувається сьогодні в Україні. Ці події укорінені у стані нестабільності, який народився ще у 1914 році».Війна могла початися ще у 1875 р. коли Франція надто швидко, на думку Отто фон Бісмарка, виплатила репарації але тоді, як і під час Другої військової тривоги 1887 р. Росія на дипломатичному рівні знімала напругу. Ставало зрозуміло, що Німецькій імперії та Росії не по дорозі але завбачливий Бісмарк все одно намагався заручитися бодай нейтралітетом східного сусіда. Дипломатична павутина німецького канцлера зв’язала Росію «договором перестрахування» 1887 р. Проте він діяв лише до 1890 року, часу відставки «залізного канцлера», адже його наступники не завдавали собі труднощів, щоб заручитися нейтральністю «європейського ведмедя», більше того вони вважали, що війна не два фронти цілком посильна для німецького багнета.Вдруге війною запахло у 1905 р. коли розгорілась Перша Марокканська криза (Танджерська криза) між Німецькою імперією та Францією з приводу контролю над султанатом Марокко. Криза наочно продемонструвала Німеччині, що абсолютну відданість їй демонструє лише дуалістична (а насправді «клаптикова» як гуртожитська ковдра) Австро-Угорщина із якою ще в 1879 р. було укладено договір, що закладе підвалини Троїстого союзу. Проте економічні ресурси та військова потуга Австро-Угорщини та Італії (як виявиться достатньо ненадійного союзника, що претендував на сусідні володіння дуалістичної монархії), яка також ввійшла до союзу, не входили у ніяке порівняння їз силами супротивника. Тим часом німецька спроба створити в Марокко військову базу («стрибок «Пантери», 1911 р.) на противагу Франції, яка фактично окупувала країну спричинила черговий напружений момент у європейській історії. Але і цього разу «не бабахнуло»… Дипломатичне посередництво британського прем’єр-міністра Д. Ллойд-Джорджа відвернуло конфлікт ціною передачі під управління Німеччини земель Нового Камеруну та частини сучасного ЧАДу.Тим часом війна, яка змусить імперії канути в Лету неухильно наближалась («Царство їм Небесне» / «туди їм і дорога» (потрібне підкреслити)). Її полум’я вже починало жевріти на Балканах де ослаблену Османську імперію «різали по живому» Сербія, Болгарія, Чорногорія, Греція. Подальша боротьба на півострові перевела в ранг ображених Болгарію, яка намагалась вирішити македонське питання на свою користь, а натомість втратила Південну Добруджу, Східну Фракію з Едірне та частину Македонії. Ця перемога не могла не окриляти Сербію – маленьку балканську державу, за спиною якої стояла могутня Російська імперія. Сербія, у середовищі політичної еліти якої вже набував популярності «югославізм», претендувала на землі Боснії та Герцеговини, які у 1908 офіційно окупувала Австро-Угорщина. Поступово, починаючи з 1908 р., якщо не з 1906 р., коли імперія, наклавши обмеження на ввезення худоби із Сербії, спровокувала так звану «поросячу війну» (від чого також страждало і німецьке населення, оскільки матеріал для традиційних сосисок став об’єктом міжнародних протиріч), відносини між державами неухильно наближались до точки кипіння.1914аЗакипіло 28 червня 1914 р. Цей день був катастрофічно нещасливим для намісника престолу Австро-Угорської імперії ерцгерцога Франца Фердинанда і його дружини Софії (Софі). Боснійське місто Сараєво було «нефартовим» для представника коронованої династії, бо тут протягом одного дня представники радикальної організації «Млада Босна» кидали в нього букет квітів із вибуховим механізмом, проривались крізь натовп щоб вбити але якось не склалось… Змовники зробивши висновок, що замах не вдався розбрелись по місту, а один з них – сербський студент Гаврило Принцип вирішив поповнити запас життєвих сил бутербродом у харчевні на вулиці Франца Йосифа та обдумати свою невдачу. Можемо лише уявити собі здивування бідного студента, коли він побачив поблизу машину з ерцгерцогом, що розверталась для того аби змінити маршрут. Гаврило швидко зорієнтувався і поцілив із револьвера вагітну Софію та поранив у шию Франца Фердинанда. Далі вбивця спробував отруїтись, але отрута виявилась слабкою, що викликало рефлекторну реакцію – рвоту, що і завадило йому застрелитись перш ніж місце події заполонив натовп. Згодом ерцгерцог помер, а дев’ятнадцятилітнього сербського студента ув’язнили в чеському Терезіні де він помер від туберкульозу у 1918 р.В Сербії в багатьох містах, в тому числі в Белграді є вулиці названі на честь Гаврила Принципа. Багато хто до сьогодні вважає його героєм. І це їх право… Зрозуміло одне, що війна приводом до якої стало вбивство вчинене молодим хлопцем і яка завершилась пізніше ніж його життя, була наслідком набагато ширше закроєної політичної гри. Сербія, розуміючи, що настав сприятливий час для розправи над нею з боку Австро-Угорщини та Німеччини, (яким вона заважала реалізовувати балканські та близькосхідні інтереси) фактично виконала всі умови австрійського ультиматуму крім одної. І недопуску австрійських слідчих виявилось цілком достатньо, щоб 28 липня Австро-Угорщина, у зв’язку з невиконанням умов ультиматуму, оголосила Сербії війну. Через лічені дні війна охопила Європу а далі і увесь світ…1914бТоді, ще ніхто не знав, що ця війна надовго. Фотодокументи зафіксували для нас посмішки солдат, що йшли на фронт. У суспільстві панувала певна ейфорія, воюючі країни охопить патріотично-шовіністичний запал. Цієї осені відбудуться грандіозні битви: на р. Марна, Галицька битва, баталія поблизу Мазурських озер. Але війна затягнеться, шквальний вогонь заганятиме мільйони до окопів у сірості і бруді яких багато кого спіткає далеко не героїчна смерть. Страшний психологічний тиск, постійна загроза смерті, біль у барабанних перетинках від свисту куль та поступове усвідомлення своєї ролі «гарматного м’яса»… Гірше не уявляється.Звичайно, так було не із всіма, дехто патетичним голосом кричав про необхідність війни, твердим розчерком пера посилав на смерть чиїхось синів або рахував надприбутки від збройних замовлень. Але їх світ для нас недосяжний, вони ніколи не воюватимуть. Війна народам щастя не приносить… Ні тоді ні тепер… Вона може принести лише революцію, справедливе обурення щодо тих для кого смерть інших лише джерело особистого прибутку, врешті народити нову війну…

Список використаних джерел:

  1. Два постріли які змінили Європу. — http://ua.euronews.com/2014/06/20/opening-shots-of-wwi-still-echoing-around-europe
  2. Бобилєва С. Й. Історія Німеччини з давніх часів до 1945 року / За ред. Н.Є. Бойцун. – Д.: РВВ ДНУ, 2003. – 528 с.
  3. История дипломатии в 3 томах / Под ред. В.П. Потемкина. – М., 1945. – Т. 2. – 424 с.
  4. История  Европы. Т. 5. От французской революции конца XVIII века до Первой мировой войны. – М.: Наука, 2000. – 667 с.: ил.
  5. Онлайн архів Першої світової війни. — http://www.europeana1914-1918.eu/en
  6. В Берліні – масштабна виставка про Першу світову. —http://www.istpravda.com.ua/short/2014/06/10/143198/
  7. Коріненко П. С. Новітня історія України (1900 – 1939). – Ч. ІІІ. / П. С. Коріненко, А. К. Фартушняк. – Тернопіль: Видавництво Астон, 2007. – 416 с.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>