Реабілітований історією: Йосип Михайлович Грабчак

020Кожна людська доля по-своєму індивідуальна. Та все ж епоха, в котрій проживало те чи інше покоління, роздає спільні «хрести». Тому, спілкуючись з людьми міжвоєнного покоління, багато спільного можна почути в їхніх долях: польська школа, війна, лави УПА, криївки, тюрми… Всі ці «хрести» прийшлося нести у своєму житті скаличанину Йосипу Грабчаку. Живі очі, яскраві емоції, ідеальна пам’ять, грамотна подача пережитого життєвого шляху – ось таким я побачила мого співрозмовника. Спочатку ми полинули в його дитинство.  Йосип Михайлович народився в Скалі у 1930 році. Його батько на час одруження з матір’ю Явдохою був удівцем з трьома дітьми. «Коли батько одружувався вдруге, була сувора зима, – згадує сімейні перекази Йосип Михайлович. – Тож наречена під час весілля сильно змерзла, застудилась та захворіла на туберкульоз, який в той час був невиліковною хворобою. Так я маленький був біля маминих грудей всього три місяці. Мама померла, встигнувши дати мені найдорожче – життя. Та з рідних ніхто не мав надії, що я житиму. Але Господь Бог розпорядився по-іншому, дав життя й долю, мабуть, для того, щоб люди переконалися, що все в Божих руках». Малий Йосип, поки не став твердо на ноги, виховувався маминою сестрою. А вже свідоме дитинство він провів серед своїх старших: сестри Марії та братів Богдана і Олександра у батьківській хаті.Scan-151020-0002

За Польщі пан Йосип встиг ще провчитись один рік. Пригадується нашому оповідачеві вчителька Вацюківна і однокласник Мазур,  котрий на перервах підслуховував, хто з дітей послуговується українською мовою і доносив вчительці. Добре вже пам’ятає Йосип Грабчак німецьку окупацію, а особливо врізався в дитячу свідомість той жах, коли двох старших братів нацисти забрали на примусові роботи до Німеччини. Так і залишилися сестра і малий Йосип з батьком, господарюючи у полі. Війна не дала Йосипу завершити школу тому, що треба було допомагати батькові.Scan-151020-0003

Після повернення радянської влади в наш край, пан Грабчак влаштовується на роботу в Скала-Подільський районний побуткомбінат у кравецьку майстерню майстром-помічником. Сестра Марія виходить заміж за Омельяна Яцишина, котрий працював їздовим у суді. Саме через швагра пан Йосип отримував інформацію (часто – методом підслуховування розпоряджень судді своєму їздовому), куди і коли саме будуть виїжджати енкаведисти на засади чи арешти. Далі за відпрацьованою схемою повідомляв загони УПА, які квартирували в навколишніх лісах. Особливо запам’ятався бій, в якому брав безпосередню участь пан Йосип у 1947 році. «Події розгорталися в криївці біля села Іванків, – згадує Йосип Михайлович. – Енкаведисти здійснювали облаву і йшли густим строєм в напрямку нашого сховку. Хлопці підпустили їх якнайближче до криївки і зустріли шквальним кулеметним, автоматним і крісовим вогнем. Під час бою було вбито слідчого райпрокуратури Вакуленка, суддю Татаренка, секретаря райкому комсомолу Марію Олійник та ще одного стрибка-енкаведиста. А упівці всі вціліли».015

На звороті підпис: “На довгу й добру пам”ять своїй сестрі й швагру від Йосифа. 8.1. 55 р. Лагерні побратими”

Та вже у 1948 році троє друзів-підпільників скаличан Адам Ковалишин (станичний), Андрій Андрейчук та Йосип Грабчак потрапили до рук органів. Першого взяли саме станичного, котрий не зумів зорієнтуватися і піддався на провокацію. Як саме зуміли схопити його, пан Йосип не уточнює, та наголошує, що зла не таїть тому, що то були страшні часи і вціліти тоді у них, активно задіяних у повстанському русі, шансів не було. Через тиждень, 22 липня 1948 року арештували пана Йосипа, котрому на той час заледве виповнилося 18 років. Важко нашому оповідачеві згадувати ті 7,5 років мук, тортур, поневірянь, непосильної праці, голоду, холоду. На очах – сльози, а голос перейшов на тремтливе бриніння. Засудили його  воєнним трибуналом ст. 54-1а та ст. 54-11 строком на 25 років  строгого режиму і 5 років поселення. Виконував вирок на шахті у Воркуті. Та в цих нелюдських обставинах знову покерував Бог! Після смерті Берії з радянських ГУЛАГів масово звільняли політичних в’язнів. Отримав волю і наш герой. 13 квітня 1956 року він був звільнений і отримав право повертатися додому чи куди-інде, та ще й безплатно (ось яка «добра» була радянська влада: спочатку забрала молодість, а потім – безплатний квиток!) Та пан Йосип обрав «подорож» у Хабаровський край Курурмійський лісгосп, до рідних: батька та брата. Тут  слід пояснити, що через підпільну діяльність Йосипа були виселені батько і брат Олександр. Останній теж пройшов нелегкий життєвий шлях, до якого «приклалася» радянська влада. Нагадаємо, що він був у Німеччині на примусових роботах. Коли те місто, де працював і жив Олександр Грабчак визволили союзники, тобто американські війська, йому було запропоновано обирати свою подальшу долю і він вирішив повертатись додому, в СРСР. Тут таких самих, як пан Олександр, колишніх остарбайтерів, радянська влада зустрічала з оркестром і квітами. Але замість повернення додому всі вони були завезені в Росію на фабрику дротів. Цілий рік Грабчак не міг звідти вирватися, аж коли йому вдалося приїхати у відпустку до Скали, тут він і залишився і через знайому секретарку прокурора туди було відправлено відпис, що Олександр Грабчак є цінним працівником і він потрібний у Скала-Подільському районі. Та за пару років Олександр разом з батьком були насильно виселені в Хабаровський край через брата Йосипа. Майно теж підпадало під конфіскацію, та вдалося все переоформити на одружену вже на той час сестру Марію Яцишин і таким чином хата залишилася у власності родини. Брат Олександр був також вже одружений і міг спокійно відхреститися від батька і судженого брата. У нього був вибір: тато чи дружина, котра відмовилася їхати з ними. Та Олександр не покинув старого батька, розуміючи, що він там сам довго не житиме. Ось як творилися в ті страшні часи маленькі людські подвиги!Scan-151020-0005

Підпис на звороті: “Брат Олександер”

Отож, саме до батька і брата повернувся наш герой після звільнення з тюрми у 1956 році. Рівно рік родина Грабчаків ще мусіла проживати в холодному Сибіру на спецпоселенні, не маючи дозволу повернутися додому. Куди тільки не писав пан Йосип: десятки відповідей і у всіх одне слово: «отказать». Аж місцевий ліспромгоспівський прокурор підказав, як вірно написати заяву. І ось нарешті право повертатися в Україну отримано! Приїхали всі: брат з другою дружиною й двома дітьми (перша з ним заочно через газету розлучилась) і Йосип з батьком та вселилися в рідну хату, де проживали сестра Марія і Омельян Яцишини. Брат Олександр одразу ж купив дуже бідну хату і почав господарити, а Йосип Михайлович влаштувався на роботу в кравецький цех, оженився у 1960 році і ще встиг завести власну родину.Scan-151020-0004

Підпис на звороті: “Хабаровск. … ліспромхоз”

Нелегко було йти життєвою дорогою, маючи «тавро»: політично суджений. Аж у 1991 році Йосипу Грабчаку прийшов документ, що він реабілітований. Й зараз колишній зв’язковий веде активне громадське життя: є членом Всеукраїнського братства УПА ім. Романа Шухевича, Конгресу Українських Націоналістів, часто відвідує збори, мітинги, панахиди. Він каже: «Важко згадувати пережите, важко, але потрібно, щоб наші діти знали правду, що бандерівці  не були ніякими бандитами, а борцями за незалежну Україну».

Ось такою вийшла наша бесіда зі зв’язковим УПА, в’язнем сибірських тюрем скаличанином Йосипом Грабчаком. Привідкрилася нам доля однієї людини, а з нею – й цілої України.

Бесіда відбулася15 серпня 2015 року. Записано і упорядковано Оксаною Ундерко

2 comments

  1. про бій в 1947 році біля Іванкова написано в книзі Нестора Мизака “За тебе, свята Україно”, с. 116 :
    “26 грудня. Зібравши бойові сили в Скала-Подільському районі (65 чоловік), більшовики почали новий наступ на Іванків. За 100 метрів до крайніх хат повстанці зустріли їх шквальним кулеметним, автомутним та крісовим вогнем. Під час бою було вчбито слідчого районної прокуратури П. М. Вакуленка, суддю В.Г. Татаренка, секретаря райкому комсомолу Марію Олійник, одного “стрибка” і енкаведиста. Нападники відступили. Секретар Скала-Подільського райкому партії Бубенцов доповідав, що в “ето время в иванкове убит нашими председательсельсовета Пакуляк Петр Семеович, сражавшийся с оружием в руках против наших”. На третій день повстанці вийшли з села. Чекісти після цього спалили 15 будинків в Іванкові.” ДАТО, ф.23, оп.1, спр. 14, арк. 18

    В той же день, пише Мизак, – повстанці зробили спробу оволодіти Скала-Подільським райцентром, але більшовивки встигли викликати підмогу…

    • Оксана Ундерко

      Бачите, я знайшла очевидця цього бою в Іванкові. Це означає, що все так і було, бо подано з двох джерел, Мизакові хтось з іванківських людей розповів, а я – з уст скалецького учасника. Дякую, що читаєте

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>