Погляд на Голодомор 1932-33-х років за Збручем очима жителів Борщівщини

Найфаховіший історик з питань Східної Європи ХХ століття в західному світі американець Тімоті Снайдер в своїй книзі «Криваві землі» зазначає, що українські терени впродовж 30-40-х років були найсмертоноснішим місцем на землі. Не нацистська Німеччина, не Європа, де масово вбивали євреїв, а Україна. Середня тривалість життя тодішнього українця становила 27 років. Алкоголізм, інертність, байдужість до матеріальних благ – все це стало наслідком знищення в промислових масштабах людей, котрі заселяли тоді наші землі. І основною причиною таких тотальних жертв стали не епідемії, як в Середньовіччі, навіть не війни, а штучно спланований радянською владою голод як засіб упокорення українства, котре ніяк не піддавалося, ніяк не перетворювалося на зденаціоналізованих, знеособлених, безземельних «будівничих комунізму». На теренах нашого краю безпосередньо голоду не було, позаяк наші терени входили до складу ІІ Речі Посполитої. Та все ж наші земляки були безпосередніми свідками цієї трагедії, були глядачами, так як вся кривава «п’єса» розігрувалася в зазбручанських селах на східному березі річки. Сюди з «радянського пекла» втікали відчайдухи, туди наші предки потаємними бродами Збруча перекидали хліб. Там на берегах Збруча вони бачили опухлих людей. Саме свідчення наших краян про трагедію на Східній Україні розходилася тодішньою пресою Польщі, далі – Європи і доходили аж до Америки. Отож, слово нашим краянам, жителям тодішнього Борщівського повіту.

Про репресії, котрі розгорнулися радянською владою в селах Великої України (так тоді мешканці Галичини називали жителів радянської України) одними з перших повідомили тодішню пресу жителі Скали у березні 1930 року. Саме вони першими спілкувалися з втікачами, котрим вдалося прорвати прикордонні заслони і перейти на польську сторону. Про почуте від цих відчайдухів йшлося в замітці «Лист зі Скали. По тім боці Збруча» в газеті «Діло» від 14 березня: «Втікачі оповідають, що до Гукова (нині с.Гуків Чемеровецького району Хмельницької області) прибув більший відділ озброєних з рушницями і двома кулеметами і силою забрали половину жителів і повезли в бік Кам’янця. Над селом було чути аж до Скали нечуваний крик і плач, змішаний з пострілами і кулеметними чергами. Всі церкви в зазбручанських селах позамикані а священики переслідувані або вивезені не знати куди. Селом керує сільрада, зложена переважно з найгірших жителів села, нерідко кримінальних, які помагають озброєним відділам відбирати від селян збіжжа, худобу та ін.»

Через декілька номерів у тій же газеті – нові жахливі відомості у статті «Що діється за Збручем. Лист із Борщева»: «Селянам не можна в своїх хатах навіть варити їсти. На це є збудована в селі спільна кухня. <…> Всі сходяться з «котьолками» (казанами) і забирають страву. Сільрада заборонила селянам будуватися. Робляться заходи для збудування одного спільного для всіх селян дому, до якого вони мусіли б переселитися. Селянські забудування мають бути тоді розібрані, а на місці, де є село, мають засадити сад. Неділю скасовано. Свята також. Днем відпочинку призначено суботу, але і в цей день всі мусять працювати до 11-ої год. перед полуднем <…>У цей день ввечері приїздить з Кам’янця двоє членів з клюбу безбожників. Вони збирають всіх дітей до церкви або школи і там висміюють перед ними Бога, святих, церкву» Далі автор розповідає, як у селі Шестівці навпроти Гермаківки у полі розстріляли кільканадцять селян, котрі відмовлялися віддати сільраді ключі від церкви. Також у статті з’являються перші згадки про наростання голоду. Йдеться про ватагу голодних дітей, котрі ходили східним берегом Збруча навпроти села Залісся і кричали до галицьких селян: «Дайте хліба!» Декому з наших людей вдалося перекинути їм хліб. Автор також доносить до читачів про вістки щодо переселення вглиб Радянського Союзу на відстань не менше 200 км., а то й на Сибір, неприхильних до радянської влади осіб.

Незабаром наслідки такої наджорстокої політики більшовиків вилилися в масовий голод. Збільшувався й потік бажаючих вирватися з червоного пекла. Так у емігрантській газеті «Свобода» від 11 червня 1933 року повідомляється, що впродовж останніх років лише на відтинку Борщівського повіту врятувалися втечею близько 300 людей. Втікачі авторові донесли відомості про розгортання нечуваного голоду, а тим часом у селах і далі агітатори з Кам’янця продовжували розповідати, що «цей важкий час треба терпеливо переждати, бо невдовзі зігнилий Захід розвалиться – і аж тоді наступить правдивий рай і всі матимуть всього досхочу».

А тим часом погані відомості, отримані від жителів Борщівщини, продовжували поступати в газету «Діло». У номері за 21 травня 1933 року Степан Баран в повідомленні «З нашої трагедії за Збручем» пише про те, як до села Окопи до рідного брата вдалося втекти родині з-за Збруча; до села Вигода – теж родичі прибули з радянських сіл. Тут слід зауважити, що впродовж періоду І світової війни кордону не було, тому частими були випадки одружень з обох сторін Збруча. Тому й рідня деколи була розділена між двома державами.

Велику роботу з викриття злочинного характеру більшовицького режиму в той час проводило греко-католицьке духовенство. Так у зверненні «Україна в передсмертних судорогах», підписаному митрополитом Андреєм Шептицьким та єпископами, говорилося: «Усі радіостанції просимо рознести наш голос цілому світові; може дійде він і до убогих хатин конаючих з голоду селян». 29 жовтня 1933 року з ініціативи греко-католицького духовенства було оголошено «День жалоби і протесту з приводу голоду та інших жахливих подій на українських землях Радянського Союзу». Заходи були організовані і проведені в майже усіх селах тодішнього Борщівського повіту.  «День жалоби» супроводжувався поминальними панахидами за померлими від голоду.

Отож, свідчення наших краян дали для тодішнього громадянства порівняно повну картину соціально-економічного та політичного становища українських селян Східної України, яке лягало в канву сприйняття великої української трагедії – Голодомору 1932-33-х років.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>