Notice: Undefined index: font in /home/u700431592/public_html/wp-content/themes/jarida/functions/common-scripts.php on line 133

З родинного архіву Момотюк (з дому Гайдамахи) Оксани Михайлівни.

родина Гайдамахів 001

 «Гайдамаха Оксана Михайлівна, 1923 р., смт Скала-Подільська, освіта 7 кл. Заарештована 17.04.1946 р. Скала-Подільським РВ МДБ (ст. 54-1а КК УРСР).  Член ОУН, псевдо «Іскра». Засуджена 20.06.1946 р. ВТ військ МВС у Терноп. обл. на 10 р. ВТТ із конфіскацією майна. Покарання відбувала у м. Воркута (нині Республіка Комі, РФ). Звільнена 06.05.1955 р. Реабілітована 30.12.1991 р. померла 1992 р.» [«Реабілітовані історією. Тернопільська область»,  розділ V. Біографічні довідки про репресованих. Борщівський район, стор. 372].

З преказів її доньки Наталії Антонівни Непеляк (з дому Момотюк), 1959 р.н.:

«Під час арешту мами було конфісковано в її батьків практично все домашнє господарство: 2 корови, 1 коза, 4 вівці, 40 курей, свиню, десятки центнерів збіжжя, гречки, кукурудзи, картоплі; з хати винесено було майже всі меблі, перини, подушки, постільну білизну; з подвір’я був забраний будівельний матеріал, який родина придбала на будівництво нового будинку. Пізніше вся сім’я Гайдамахів була виселена в Красноярський край, Усть-Абаканський район. Це батьки Михайло та Юлія, хвора на психічні розлади сестра Клавдія та брат Любомир».

родини на сибіру 001

 В родині доньки Наталії Непеляк збережені зошити з віршами Оксани Гайдамахи, конспект з російської мови, яку вона вивчала в ув’язненні, декілька світлин з тих часів, малюнки та один лист до батька. Також за допомогою родинної пам’яті частково вдається реконструювати життя Оксани Михайлівни. Закінчивши курси садівничок (так називалися виховательки дитячого садочка –захоронки) в Борщеві, вона влаштовується в село Ґуштинку. Було це в часи німецької окупації. Далі перебирається до  рідної Скали теж садівничкою. У 1946 році, 17 квітня, вона була заарештована за свідченням свого керівника з підпільної праці Бойка Олександра, про якого у тій же книзі «Реабілітовані історією» подано таке: «Бойко Олександр Теодорович, 1921 р., смт Скала-Подільська, освіта 7 кл. Заарештований 30.03.1946 р. Борщівським РВ МВС (ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР). Вояк УПА, псевдо «Кирій». Засуджений 26.07.1946 р. ВТ військ МВС у Терноп. обл.. на 20 р. каторжних робіт із конфіскацією майна і на 5 р. позбавлення прав. Звільнений 17.08.1956 р. Реабілітований 16.01.1993 р.».

вірш 1 001

відкритка 001

довідка 001

лист 1 001

зошит рос мова 001

Повернувшись з тюрми, Оксана Михайлівна створила родину та народила єдину доньку Наталію. На роботу вихователькою її не взяли, тому до пенсії працювала нянею у дитячому садочку. За свідченням колег по роботі, була творчою, всебічно обдарованою особистістю, хорошою порадницею щодо облаштування декорацій чи сценаріїв до різноманітних свят та дитячих ранків. Померла на 69-му році життя.

 

 

Вірші Оксани Гайдамахи, написані в часі її ув’язнення на Воркуті у кінці 40-х – на початку 50-х років

 

До північної берізки

 

Берізко, я хотіла б знати

Та чи розкажеш ти мені?

Ти вмієш лиш мовчать, шептати

Й співать безслівнії пісні.

 

Чому стоїш ти тут самітня?

В тебе нема розкішних віт,

Ти плачеш? Ти бо непривітна…

Ти тут завжди чи пару літ?

 

Чи може й ти тут на вигнанні

Гріхів спокуту теж несеш?

Де край твій рідний, всі кохані?

Чи ти на краще коли ждеш?

 

А може тундри ці простори

Холодна й вбога ця земля,

Вічні сніги і бліді зорі,

Може країна це твоя?

 

Коли ж, берізко ти північна, –

Люби її, хоч би вона

Бела безчасна і немічна,

Люби, яка б вже не була!…

 

А якщо ти з мойого краю

Вітрами загнана сюди,

То дай же спільнеє «кохаю»

За нього вдвох несім завжди.

 

Бо хто ж би міг свій край забути

Хто в серці скрізь його носив?

Любви й душі тому не скути,

Бо він любив, любив, любив…

 

Сон на чужині

 

Сьогодні в сні я бачила свій край

Тремтячі зорі, місяць, гай

І вбогі ниви рідних піль,

І за селом ряди топіль.

 

В саду з черешень падав цвіт

І я була ще в юні літ…

Чиюсь знайому чула річ…

О дивня з див була та ніч.

 

Та чом коротка так вона?

Чому так рано відійшла?

Вже й сонце вкралось до вікон,

І жаль було, що це лиш сон…

 

Пам’ятай

 

Поїдеш скоро, друже, в рідний край:

Він весь в крові, в нарузі та в могилах…

І тій землі, що нас колись носила,

Низький поклін в жалобі передай.

 

А ми підем під хриплий крик і лай

На зустріч смерті по замерзлих брилах…

Одначе кров не охолоне в жилах

Про дні оці, подруго, пам’ятай!

 

Ти не одній розкажеш нашій мамі

Як боремось ми в чорній ямі,

Що в співчуття ми не бажаєм сліз;

 

Що ми не в згоді живемо з судьбою

І вірим в день, в який підем до бою

Під заклик сурм, під тихий шум беріз.

 

Матері  (І.С.)

 

Ой, ти моя старенька, люба мамо,

Коли б дорогу знала ти сюди,

Пішла б одна глибокими снігами

Шукать мої занесені сліди…

 

Полярну ніч і холод краю Комі

Ти б все йдучи перемогла –

Та жаль тобі дороги незнайомі,

Крім тих, що є круг нашого села.

 

Моя хороша! Не печальсь, не треба,

І не розпитуй до мене доріг,

Я ще сама повернуся до Тебе,

Коли розтане цей холодний сніг.

 

І на твої тремтячі руки

Схилю в слезах і радості чоло,

І ми без слів розкажем наші муки

І так нам стане радісно обом.

 

Б.Л.

«Хто каже нам, що все одно

Де жити, як вмирати, –

Той тягне нас в багно на дно,

Той нам дає без дна судно

І каже кермувати».

 

Я.Б.

Хто знає горе, біль і зло,

І бачив смерть не раз,

У кого серце поросло

Колючками образ.

 

У кого вирвало з грудей

Життя у розцвіті літ

Хто втратив зовнішність людей

В темряві чорних бід.

 

Для тих не треба пишних фраз,

Гучних не треба слів,

Ті знають правду без прикрас

В тумані чорних днів.

 

Лист до батька Михайла Гайдамахи

9.ХІ.54р.

В День св. Михаїла!

О любий батьку!

В слезах до безтями

Болить мене серце

Що ти у журбі.

До рук твоїх чесних

Припасти устами,

Тебе замінити в

В важкому труду.

Найдорожчому батькові в день ім’янин бажаю багато щастя, здоров’я та многая, многая літа! Так хотілось в цей день вже бути разом з вами всіма рідними. Не знаю чи скоро діждусь того щастя. Мабуть і до свят не прийдеться мені повернути до вас рідних. Тату, пробачте що цього листа мабуть не одержите в день свого патрона тому, що я запізнилась. Прийшла сьогодні з роботи і пригадали ми що скоро Михайла і я скоро взялась до писання. Кожнього року я споминаю щоб за тата не забути, тільки прошлі роки не могли так часто ждати від мене листів. Ще коли щось рисувала то ви не одержували. Пройшли скоро два дні і не мала бажання писати, що буду одне і те саме описувати, а обрадувати не маю чим! Сьогодні прийшла з роботи, одержала карточку почтову, за що хочу подякувати, дуже рада що мене не забуваєте і хотяй надійно ждете мене. Тільки не хочете цього зрозуміти що поки що виїзду не дадуть. Мені тепер ще більше пережиття коли вийду і жий сама як хочеш, а так вже хочеться бути разом з вами. Порадитись з татом, мамою, сестричкою і братом. Раньше здавалось мені що не переживу і не діждусь того щастя і жила другими думками які пройшли на марне. Тепер одна мрія тільки про вас рідних, бо ніхто не може більше так зрозуміти! Але я в бога надії не трачу, все треба бути видержаній.

Здоров’я моє поки що можливе на роботу ходжу, вечорами завжди чимось займаюсь. На заняття ходжу через день, троха трудновато, але коли можливість тепер є, то себе заставляю бо рускої граматики треба знати щоб добре писати. Коли не буде сили то не буду ходити, бо перемучувати себе думаю не потрібно.

Одіватись до роботи є в чім, тільки хотіла дещо зв’язати і нема з чого, пообіцяла мені Льонка (нерозбірливо) дати, її вислали чотири кілограми вовни купили в Яскоруни. Я все шаную коли можливо, вже в одних скарпетах ходжу три роки. Тато згадував, що плаща не треба, а коли не приїду до вас то не хочу виглядати гіршого від других. Я думала може в наших що осталось але мабуть вони все зносили. Нехай і так буде, коли вийду тоді видно буде. Угрин мені писав, що скоро поїде до жінки, поки що не відпускають і працює. Хотів відвідати мене, тільки ще не має змоги. Думаю в перші дні він поможе мені в дечім, бо між чужинцями трудно, кожний старається, щоб йому було добре. Угрин згадував, щоб менше переживати, коли треба буде – на уступки піде. Скільки я вже перебула всего і ласки ні від кого не жду, коли щось маєш, то всі тебе знають. Ще забула згадати, що празники провели можливо, вечером відбувались концерти і танцювали. Тільки я на все дивилась, а участи в танцях не беру вже скільки з дому. В буфеті дещо купила і на люксуси грошей не трачу. Тільки хотіла відмітити і згадала що тато завжди мені посилає на могорич, на жаль тут не вживають. За гроші я дуже вдячна, тільки від себе не відривайте, коли неможливо. Другії послідні посилають родичам що зароблять, а я від себе не відриваю, слава богу що вам не трудно, а гріш на все потрібен. Коли буду здорова і буде можливо, постараюсь вам помогти. Я рада, що краще живете, думаю, що не гірше, як вдома, одне що на чужині. Ще добре, що Любомир помагає, то менше татови і мамі гризоти. Чим тепер занимається Любомир, як проводить життя?

Дорогенька мамо, як мами здоров’я, все коло дому господарите. Все пригадую, як я вдома хотіла, щоб все було і любила мамі коло всего помогти. Коли б скоро бути разом з вами, думаю, що мамі все могла зробити [що б не] веліла. Як Клявди здоров’я, що тепер поробляє. Тато раньше згадував, що важко робити в майстр. вже сидіти стільки на стільци, як тато тепер себе почуває? Я рада, що на зиму всім убезпечилися. То легше пройдуть дні, бо в морози зимою важко за всім ходити і все треба купити, я розумію вас.

Держіть себе, як можете; бережіть здоров’я, щоб ми були ще разом щасливі в одній сім’ї. Поки що пишіть, я радо жду.

Буду кінчати, бо треба відпочивати, щиро здоровлю і бажаю всього найкращого – цілую

маму – тата Клявду Любом.

в. Оксана

p.s.

Здоровіть п.Угринову, Грицулякову

І всіх вам близьких.

 

На сторінках листа є ще дописані речення дрібним почерком на полях повздовж:

  1. О.Бойко написав першого листа і просить мене щоб я його простила, видно совість мучить. Я скаж. нехай бог прощає.
  2. Яка тепер зима у вас?

 

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*


Fatal error: Cannot redeclare ip_is_there() (previously declared in /home/u700431592/public_html/wp-load.php:96) in /home/u700431592/public_html/wp-content/themes/jarida/footer.php on line 2

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /home/u700431592/public_html/wp-includes/functions.php on line 3729