Notice: Undefined index: font in /home/u700431592/public_html/wp-content/themes/jarida/functions/common-scripts.php on line 133

Бабця із-за Збруча

IMG_2884

Спогади Марії Крисько (з дому Тимовських), 1921 року народження, жительки села Долинівки Чемеровецького району Хмельницької області: «Що я в житті бачила?  В 1938-му віддалася, в 39-му вродила. В колгоспі робила і робила. Все життя робила. Бувало через обід йду додому, ліпаків наліплю (коров’ячий гній мішався з соломою для опалювання домівок, – інтерв’юер), поскладаю на мури, щоб сохли, і  знов  в колгосп. Що про голод пам’ятаю? Малою була. Нас в мами троє: двоє братів і я – наймолодша. Тато помер на той час, повішався, щось не догодили йому в колгоспі. Голодувалисьмо. Хто забирав? Наші забирали, бо єдні йшли в колгосп, другі не йшли. Ми, малі, сидимо вдома, а мама – на полі. Що давали їсти в полі, сама не їсть, а в кишеню і нам несе. Лупину вкраде і теж до кишені. Брата вбили в 17 років. Якась война ще до німецької була. Забрали з хати і не вернувся. Ходили до церкви на Гуків. Мама не ходила, мене малу з подругою посилала святити паску.

Кордон по Збручі. Вздовж центральної вулиці в селі мар’янівськими колгоспниками був збудований мур, та такий, що станеш і тебе не видно. Нащо будували? Казали наші, що поляки будут стріляти звідти. До Збруча  йти не можна було: застава, звідтам поляк ходит, звідси – наш, москаль. Тут було тихо, всі звикли, що йти не можна. Навіть до криниць під скалами, бо в нас з водою трудно в селі, можна було йти з дозволу. Було добре, молода. Хочеться вбратися, нема в що. Одна сорочка.  Прийшла з поля, перепрала, зранку знов вбралася.

Вересень 1939-го. Ми пересиділи в погребі,  наші казали, що поляки будут стріляти, бо наші туда йдут, в Западну. За німців далі працювали в колгоспі. Деколи німці приїжджали до села і казали: «Дайте яйко», то хто мав, той давав, а хто не мав, то й так було.

Робота в колгоспі після війни. Я сє була сказила, не йшла до колгоспу. Прийшли, все забрали. Вже в 47-му році (голод 1946-47х років, – інтерв’юер) я з братовов взєла верету, понесла що мала на Западну, до Борщева, хустку виміняла на два кіля ячменю, то принесла своїй дитині. Братова виміняла на ковбасу.

Яка була зарплата в колгоспі? Через 3-5 місяців давали 80 рублів і 80 кілограмів ячменю. Ще ми молоко здавали, за те гроші брали і так складали. Дитині в магазині за 20 рублів штани можна було купити. Що то є трудодні? Чи то 200, чи 300 тих трудоднів на рік, кажний день, рано випалила в кухні і на поле. Як треба зробити в себе, лишалися, поробимо вдома і знов до колгоспу. Далі вже ліпше стало. І так робила до пенсії. А зараз стара, хочу вмерти, але ще мене Бог тримає на цім світі. Якось приїжджали з Чемеровец, фотографували мене до районної газети, як старожителя».

Інтерв’ю відбулося 3 серпня 2017 року, записала Ундерко Оксана

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*


Fatal error: Cannot redeclare ip_is_there() (previously declared in /home/u700431592/public_html/wp-load.php:96) in /home/u700431592/public_html/wp-content/themes/jarida/footer.php on line 2

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /home/u700431592/public_html/wp-includes/functions.php on line 3729