Директор Центросоюзу та міністр уряду Ярослава Стецька – Іван Мартюк

апрпрп

Іван Мартюк (1889-1972)

 

Моя розповідь –  історія власної родини й її “головний герой” – рідний брат моєї прабабусі, Директор найбільшого українського кооперативу між двома світовими війнами в Західній Україні Іван Мартюк. Він народився 19 вересня 1889 року в Скалі над Збручем (тепер селище Скала-Подільська на Тернопільщині) в багатодітній (8 дітей) бідній селянській родині. Прабабуся Павліна, яка була теж однією з цих дітей, мені розповідала, що пара чобіт була на всіх одна, хто швидше встав і взув їх, той і йшов до школи, а решта дітей сиділи вдома і чекали, поки прийде школяр і щось цікаве з вивченого розкаже.   Батьки, побачивши неабиякі розумові задатки Івана, відправили його вчитися до Тернопільської гімназії. Але йому вдалося там довчитися тільки до 6 класу, далі матеріальна скрута заставила Івана повертатися до рідної місцевості, братися за якусь роботу й доучуватися самотужки, «приватистом». Він влаштовується на роботу до місцевого кооперативу “Міщанська каса” а також прочитує й вивчає все, що йому траплялося знайти з економічної літератури. Зокрема опрацьовує твори Маркса, але по справжньому його захоплюють ідеали визначних діячів італійського визвольного руху Гарібальді й Мадзіні. Паралельно з навчанням азів економіки Іван поринає в громадську працю, засновуючи по цілому Борщівському повіті спортивні товариства”Січ”, міщанські каси, курси рахівників. Так з його допомогою зимовими місяцями 1909-1910-х рр. в Скалі було проведено освітні курси, що їх названо народним університетом, де було понад 50 постійних слухачів. Ще молодого ентузіаста захопив аматорський театр відомого тоді в Галичині Йосипа Стадника, де він дебютував разом з Лесем Курбасом, але спротив батьків зупинив сина перед цією кар’єрою.

Далі була  дійсна служба в австрійській армії (1910-1913 рр.), де він досягнув найбільш можливої посади інструктора кандидатів до старшинської школи. Тут він знайомиться з Юліаном Шепаровичем, в майбутньому провідним діячем УГА (був командиром бронепоїзда). Вони будуть великими приятелями і співорганізаторами української кооперації. Повернувшись з війська, працює Мартюк перекладачем слов’янських мов на німецькому на кордоні в Масловіцах.

Початок першої світової війни покликав Івана Мартюка  знову до війська: до 1918 р. він служив перекладачем в австрійській армії, після проголошення ЗУНР сам в Чорткові організовує місцевих добровольців й приєднується до УГАрмії, з якою пройшов всі тріумфи й трагедії до кінця Визвольних змагань. Потім – польський полон й аж у 1922 р. – повернення додому. В родинних архівах збереглася світлина того часу. На ній Іван в військовому одязі, батьки Василь та Анастасія, сестра, наймолодший брат та племінник в період його повернення з полону.

“Ой не тішся, Ляше, що по Збруч то ваше”,– таким був лозунг бувших старшин УГА, січових стрільців, які поверталися переможеними на батьківщину. Короткий момент зневіри, а далі – до праці. Знищений край вкривається мережею споживчих, молочарських, кредитових кооператив (тоді казали в жіночому роді – кооператива). Серед них наймогутнішими були Маслосоюз, Центросоюз, Народна Торгівля. Іван Мартюк в цей час очолював ПСК (повітовий союз кооператив) в Копичинцях, який вважався найкращим в усій Галичині. До нього їхали  з усіх кінців краю перейняти досвід. Тому не дивно, що в скрутну для кооперації хвилину західноукраїнський провід покликав Мартюка до Львова на посаду Директора Центросоюзу. Як відомо, у 1930 році польською адміністрацією була проведена так звана пацифікація. Ось як згадує ці події сам Мартюк у спогадах “Центосоюз”, що вийшли друком у 1973р. в США кількістю 500 примірників: “Це варварське, повне садизму нищення всього, що українське, переросло всі такого роду акції … Свідоміших і активніших громадян виарештовано і прилюдно катовано. Велика кількість побитих … лежали хворі вдома, бо шпиталі відмовились приймати їх на лікування. Усі запаси товарів по кооперативах нищено вогнем, або поливано нафтою чи шміром, щоб зробити їх непридатними до вжитку. Нищено урядження крамниць і кооперативних домівок. Кооперативи силою факту припинили діяльність.” А до центрального “бюра” Центросоюзу у Львові було вкинуто бомбу. Ось в такій майже безвихідній ситуації Іван Мартюк береться до налагодження справ. Поряд з Шепаровичем (він вже згадувався вище), Творидлом та Луцьким Іван Мартюк пройшов кооперативними шляхами аж до приходу більшовиків у 1939 році. Його ділянкою роботи був пошук збуту сільськогосподарських товарів за кордон. Він весь час їздив по Європі, де відкривав пункти збуту яєць, зерна, тварин в Швейцарії, Франції, Німеччині, Італії, Данії, Іспанії. Такий яскравий приклад говорить сам за себе: Центросоюз в 30-ті рр. був у Польщі найбільшим експортером яєць до Європи. Створювали вони власні фабрики мила, свічок, мали навивальню ниток, виріб оцту, галантереї. Дуже цікаво згадує Мартюк про їхню співпрацю з першим рекламним підприємством у Львові “Фама”, власниками якого були Роман Шухевич та Богдан Чайківський. Знімав Центросоюз навіть власний фільм, підтримував своїми стипендіями талановиту молодь, українське мистецтво та науку. Про багаті колекції картин (авторів Новаківського, Труша, Кульчицької, Мороза), які висіли на стінах Центросоюзу, згадує Мартюк  в зв’язку з приходом більшовиків у вересні 1939р.: “Вже в перших днях по приході більшовиків до Львова, з’явився до Центросоюзу якийсь більшовик у військовій уніформі і заявив, що йому доручено зробити мітинг з працівниками. Говорив він українською літературною мовою … По мітингу захоплювався картинами та килимами, що їх побачив у бюрах Центросоюзу і просив, щоб бодай одну картину дати йому на пам’ятку… Дирекція пояснила йому, що то суспільно-кооперативне майно і його не вільно розбазарювати. При тій нагоді дирекція прийшла до переконання, що такі цінні картини й килими тримати в такий час у бюрах небезпечно. Тому негайно звернулись до проф. Колесси, який якраз став вже тоді директором етнографічного музею, щоб він прийняв образи та цінні килими на переховання.”

Про муки кооператорів після приходу більшовиків згадує Мартюк дуже розлого, але основна суть така: вільну, ринкову торгівлю було замінено “державно-плановою”. Мартюк був одним з небагатьох, які спробували заради власного народу співпрацювати з більшовиками. Але це було практично неможливо. Він описує курйози планової економіки, з якою його підприємливий розум зжитися не міг: “На станцію, на яку було заплановано 10 вагонів збіжжя доставлено 100 вагонів, а решту залишено на станції і нікого це не обходило”.

На жаль, у своїх спогадах Іван Мартюк обминув події червня 1941 року, бо мав на те причини. Він ще у вступі делікатно натякнув, що буде називати тільки ті прізвища та ті події, які не зашкодять ще живим. Тут треба наголосити, що доживав він віку у Польщі, в м.Лодзь. А Польща, як відомо, входила до сфер впливу СРСР.  Свої написані спогади він відвіз до США у 1963 р., коли  відвідував там свого молодшого брата Сильвестра Мартюка. З родинних переказів мені відомо, що Іван Мартюк був у складі уряду Ярослава Стецька в час проголошення Відновлення Української держави. В цьому я пересвідчилася, знайшовши список членів цього уряду.

У 1944 році, побачивши справжнє обличчя більшовиків ще 1939-1941-х  рр., Іван Мартюк назавжди покинув рідний край, але жив у Польщі, куди моя прабабуся писала листи йому на чуже прізвище й помер у 1973 році. В емігрантській канадській газеті “Свобода” кооператор Антін Слобадян, який колись працював в Копичинцях з Іваном Мартюком,  написав некролог, присвячений сороковому дню його смерті: “Наш Директоре!Далеко від рідної землі … довелось тобі навіки спочити. Не повідомляли про Твою смерть трембіти, не стріляли на останнє “Прощай!” Твої гармаші. Не хилились над Твоїм гробом дорогі Тобі прапори. Може й ніхто не заспівав: “Со святими упокой” та “Видиш, Брате мій”… Але кому дорога кооперація, кому дороге визволення українського народу, у того пам’ять про Тебе буде вічною”.

Ундерко Оксана

шщжз

 

Родина Івана Мартюка (1919 рік) – зліва направо …Букачевський (небіж), мати Анастасія, старша сестра Михайліна Букачевська, батько Василь, наймолодший брат Сильвестр, брат Петро

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>